Вы здесь

Їх серця співчуванням живі…

Павлик Н.М. «Їх серця співчуванням живі…» / Вісник Переяславщини. – 2009. – 17 лютого. – С. 5.

 

Наталія Павлик,

член Національної спілки письменників України,

старший науковий співробітник

Національного історико-етнографічного

заповідника «Переяслав»

 

«Їх серця співчуванням живі…»

Наприкінці 2008 року вийшла книга за авторством науковців ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», подружжя Ольги та Андрія Будугаїв «Сторінки історії Запорозького козацтва». Це науково-методичний посібник із вкрапленням збірки поезій Ольги та Андрія Будугаїв «Козацька літератка». Посібник також містить сценарії літературно-історичних вечорів для навчально-виховної роботи з учнями, тести, розробки проведення вікторин, різнопланові цикли віршів. Книга призначена для вчителів, студентів, працівників культури. Про таке видання слід говорити в періодиці, адже воно має як пізнавальний, так і прикладний характер.

Треба віддати належне авторам – їм вдалося на високому науково-методичному рівні висвітлити сторінки історії Запорозького козацтва, жваво, динамічно донести ідею та тематику пропагованого матеріалу. Благородство праці науковців, подружжя Ольги та Андрія Будугаїв, очевидне – це турбота про духовне здоров’я підростаючого покоління.

До честі художників Лариси Посух і Ніла Зварунчика, а також турботами авторів книга «Сторінки історії Запорозького козацтва» гарно ілюстрована. Знайшлися автори і в оригінальній назві вплетеної в текст власної збірки – «Козацька літератка». У книзі науковці детально виписали, як можна інсценізувати свята, подбали і про теоретичну основу – розробили тести та питальник для проведення тематичної вікторини.

Як у житті зустрічається хороша людина, так само трапляється і зустріч з гарною книгою. Людська особистість духовно започатковується з мистецтв, виховання. У цьому плані книга «Сторінки історії Запорозького козацтва» Ольги та Андрія Будугаїв натхненно просвітлена, без дидактичних нагнітань, із вдало підібраною тематикою і логічно-прозорим, дохідливим викладом.

Не можна не прихилити слух і до власне творчості Ольги та Андрія Будугаїв. В образотворчому мистецтві є визначення «наївний живопис». Поезія подружжя вже за кільканадцять кроків попереду наївності, але ще десь скута тематично. Можливо, таке враження від того, що в збірці не повно представлена їхня творчість. Зрозуміло, за сучасних економічних умов це хоч якась можливість видрукувати написане. Як на мене цим авторам необхідно впорядкувати і видати збірку своїх тільки творів, щоб інші голоси не «глушили» їхню самобутність.

Від лірики авторів віє сердечним теплом, відсвіт духовності лягає в рядки плавно. Андрій Будугай не втаємничує свою віру, її твердю живе, намагається ненав’язливо обернути читача лицем до світла й добра:

Віра Богом за працю дається,

А Любов – то є Світла покров...

Поезії Ольги Будугай наснажені любов’ю до України, вона прозора, відкрита, чітко зорієнтована ідейно. Ольга Будугай пише:

Україно, сестро, мати!

Так звертаються серцем, так навертають у віру свою непохитною вірою і правотою. Витоки поезії Ольги Будугай – із жіночої ніжності й самопосвяти, з терпіння і праці.

Про творчість подружжя Будугаїв можна сказати рядком Андрія Будугая: «Їх серця співчуванням живі…».